Назва файлу опису (до першої не літери) визначає назву комутатора: наприклад - файл Yaremche-Switch.Prj описує комутатор Yaremche. Назва комутатора може бути перевизначена в самому файлі опису окремою директивою. Поінт-код та ідентифікатор мережі самого комутатора безпосередньо визначається в файлі його опису.

В описі комутатора для вказування точки підключення потоку (коротше потоку) використовуються послідовності латинських літер та цифр - наприклад Bad4Potik2. Конкретні значення повністю визначаються моделлю комутатора. В подальших прикладах, потоки (як правило) описуються в базисі комутатора побудованого на базі кросу 374: перший символ (літера C-O) - секція підключення; другий символ (цифра 1-6) потік на секції: приклади C4, D1, G6.

Канал вказується таким чином: потік до якого приставлений символ каналу, приклад - С41 - канал 1 на потоці С4; або B12V - канал V (тридцять перший) на потоці B12 (модель кросу - 492).

Коментар починається з символу ';' у будь якому місці рядка; все решта до кінця цього рядка вважається коментарем. Блочні коментарі не передбачені.

Для визначення поінт-коду та ідентифікатора мережі вузла використовується директива:

  DefinePointCode  nam, [nID,] fpc

• nam - назва вузла;
• nID - ідентифікатор мережі даного вузла; може приймати тільки два значення - Nat або Zon; може бути відсутнім - по завовчуванню - Zon;
• fpc - значення поінт-коду вузла; може бути представлене або як одне число у форматі 14-біт, або у вигляді трьох чисел формату 6-6-2-біт;

Примітка - В цій директиві ідентифікатор мережі та значення поінт-коду можна обмежувати кутовими дужками. Примітка - при використанні формату 6-6-2-біт як розділювач можна використовувати символи ',' та '-': так описи 12,10,0 та 12-10-9 - рівноцінні. Увага - не можна визначати вузли з однаковими поінт-кодами незалежно від формату його представлення.

Приклади визначення вузлів з поінт-кодами у різних форматах:

  DefinePointCode  Novoguj,<Nat, 20,20,0>
  DefinePointCode  Yaremche, Nat, 9, 9,2
  DefinePointCode  Vns2, 2342
  DefinePointCode  Bad2, 9-0-1

Ці директиви визначають вузли: Yaremche та Novoguj в мережі Nat, та Vns2 та Bad2 в мережі Zon (по замовчуванню).

Як правило, директива DefinePointCode використовується для явного визначення поінт-коду самого комутатора або його підлеглих вузлів. Не потрібно визначати поінт-коди секцій комутатора - вони визначаються автоматично в мережі Zon з множини, ще не розподілених.

Визначати поінт-коди вузлів мережі можна відразу й в директивах їх підключення.

Для визначення діапазону поінт-кодів для перемаршрутизації повідомлень діагностики (і тільки діагностики) використовується директива:

  RedirectOksRange dPC,  [bPC] [+ nn]

• dPC - назва вузла призначення - в напрямку цього вузла будуть перемаршрутизовувати повідомлення; повинно бути визначено раніше;
• bPC - початок діапазону перемаршрутизації; якщо не вказане - співпадає з dPC;
• nn - довжина діапазону перемаршрутизації - число; як-що не вказано - то перемаршрутизується тільки одна адреса - bpC

Приклад використання директиви:

RedirectOksRange Malehiv,  Bades+5

В напрямку вузла Malehiv будуть перемаршрутизовуватися повідомлення діагностики з адресами в діапазоні з Bades до Bades+5 включно. Поінт-коди вузлів Malehiv та Bades повинні бути визначені раніше.

RedirectOksRange Orzhica,  +15

В напрямку вузла Orchica будуть перемаршрутизовуватися повідомлення діагностики з адресами в діапазоні з Orchica до Orchica+15 включно.

В мережі існує два типи вузлів: зовнішні по відношенню до комутатора та внутрішні або підлеглі. Комутатор працює з зустрічними зовнішніми вузлами тільки одним поінт-кодом, який присвоєний цьому комутатору відповідною директивою DefinePointCode. В напрямку зовнішніми вузлів передача повідомлень діагностики блокована.

Для опису підключення до зовнішнього вузла використовується директива:

  ConnectOksNode  nam, <[nID], [nPC]>, <[stL]>, <[lkL]>, <[rzL]>

• nam - назва вузла;
• nID - індикатор мережі вузла nam - може приймати значення NAT або ZON; якщо не вказане - то ZON;
• nPC - поінт-код (адреса) вузла nam в мережі - може вказуватись одним або трьома числами; формат поля аналогічно директиві DefinePointCode;
• stL - перелік потоків ІКМ-30 комутатора - для формування тонал-сету вузла nam; може бути пустим;
• lkL - перелік каналів з ланками сигналізації - лінк-сету вузла nam; може бути пустим;
• rnL - перелік вузлів резервних для цього - для побудови аварійних маршрутів вузла nam; може бути пустим;

Примітка – як-що перелік пустий або в ньому тільки один елемент - кутові дужки можна не вказувати.

Приклади описів:

  ConnectOksNode OPTS, <Nat, 7, 7, 0>, <C1,C2,D3,D4>, <C11,D31>, <UTEL> ; вихід на OPTS

Описано підключення до вузла OPTS; робота з ним ведеться в мережі Nat, поінт-код вузла - 7,7,0. Тонал-сет побудований на потоках C1,C2,D3,D4, для прийому/передачі повідомлень ОКСу використовуються лінк-сет на лінках C11,D31, для аварійної маршрутизації використовується вузол Utel.

В рядку:

  ConnectOksNode  INTR, <Nat,20, 1, 0>, <C6>,       < >,  <OPTS,AMTS>	; вихід на INTR

описано підключення до вузла INTR; робота з ним ведеться в мережі Nat, поінт-код вузла - 20,1,0. Тонал-сет побудованій на потоці C6, лінк-сет пустий, для маршрутизації використовуються вузли OPTS та AMTS. Робота з цим вузлом ведеться у квази-зв'язаному режимі.

В рядку:

  ConnectOksNode  oCUD, 4220 , ,  C6V

описано підключення до вузла oCUD; робота з ним ведеться в мережі Zon, поінт-код вузла - 4220. Тонал-сет пустий, лінк-сет на лінку C6V; такий вузол використовується для аварійної маршрутизації повідомлень від інших вузлів.

Комутатор може працює з зустрічними внутрішніми вузлами декількома поінт-кодами, який можуть вказуватися безпосередньо в описі підключення. При роботі з внутрішніми вузлами дозволений прийом/передача/обробка повідомлень діагностики. Як правило, робота з внутрішніми вузлами ведеться в мережі Zon.

Для опису підключення до внутрішнього вузла використовується директива:

  ConnectOksPeer  nam, <[dID]>[/<[sID]>], <[stL]>, <[lkL]>, <[rzL]>

• nam - назва вузла;
• dID - адреса (індикатор мережі та поінт-код) вузла nam; якщо не вказане - то повинно бути визначено попередньою директивою DefinePointCode;
• sID - адреса (індикатор мережі та поінт-код) комутатора при роботі з вузлом nam; якщо не вказане - поінт код самого комутатора; для мережі Nat вказувати обов'язково;
• stL - перелік потоків ІКМ-30 комутатора - для формування тонал-сету вузла nam; може бути пустим;
• lkL - перелік каналів з ланками сигналізації - лінк-сету вузла nam; може бути пустим;
• rnL - перелік вузлів резервних для цього - для побудови аварійних маршрутів вузла nam; може бути пустим;

Приклади підключення:

  ConnectOksPeer  Poly, < >, <K1,G2,K3,G4>,<K11,G21>
  ConnectOksPeer  Yam2, < >, <K5,G6>,      < >,      <Poly>

Описано підключення двох вузлів Poly та Yam2; робота з ним ведеться в мережі Zon, поінт-коди були визначені раніше. Вузол Yam2 не має лінк-сету та для аварійної маршрутизації використовує вузол Poly.

Нижче описаний варіант підключення вузла BAD6 одним тонал-сетом та одним лінк-сетом:

  ConnectOksPeer  BAD6, < 3-00-0>, <A09,A10>,<A091,A101>

Приклад підключення до Bad7 (з поінт-кодом Zon,460) двома незалежними тонал-сетами та лінк-сетами :

  ConnectOksPeer  Bad7, 460, <L6>, <L6G>
  ConnectOksPeer  Bad7, 460, <M5>, <M5G> ;; 

До речі, такий режим підключення (один потік - один тонал-сет та один лінк) - найбільш економний в плані використання ресурсів комутатора та підлеглих вузлів.

В усіх попередніх прикладах комутатор працює з зустрічними станціями одним поінт-кодом, який попередньо присвоєний цьому комутатору. Але, у прикладі:

  ConnectOksPeer  Bad8, <470>/SecA, L5, L5G
  ConnectOksPeer  Bad8, <470>/SecB, M6, M6G

комутатор працює з вузлом Bad8 (з поінт-кодом Zon,470) двома різними поінт-кодами Zon,SecA та Zon,SecB відповідно - поінт-коди SecA та SecB треба попередньо визначити. В наступному прикладі поінт-коди і передачі і прийому комутатора вказані безпосередньо в директиві:

  ConnectOksPeer  BAD2, <3,1,0>/<1,0,1>, <J5>, <J5G>
  ConnectOksPeer  BAD2, <3,1,0>/<1,0,2>, <G6>, <G6G>

Приклад підключення внутрішнього вузла Malehiv; також, на цей вузол будуть перенаправлені повідомлення діагностики з діапазону Malehiv+0 - Malehiv+15 :

  ConnectOksPeer   Malehiv, 1105 ,<A1,B2>,<A1G,B2G>
  RedirectOksRange Malehiv,  +15

Приклад підключення внутрішнього вузла VKM1 з трьома підлеглими до нього БАДами:

  ConnectOksPeer   VKM1,     <4400>, <E1,E2,F1,F2>,    <E1G,F1G>   ;; === VKM1 == 65(2-7)
  DefinePointCode  VKM1Bades, 4411 ;;
  RedirectOksRange VKM1,  VKM1Bades+3

В цьому прикладі вузол VKM1 з поінт-кодом Zon,4400 забезпечує транзит повідомлень діагностики від своїх підлеглих БАДів.

Режими роботи окремих ланок сигналізації описуються директивою:

  SetLinkModes <lkL> , mod

• lkL - список каналів ланок сигналізацї;
• mod - режим їх роботи;

Приклад:

  SetLinkModes <C11,D11>, -T1

Директива вказує, що в каналах C11,D11 влаштовані ланки сигналізації, які працюють в режимі -T1.

  SetLinkModes  <A3G,A4G,A5G,A6G, B3G,B4G,B5G,B6G>, -N- ;; на підлеглі БАДИ

Директива вказує, в яких каналах влаштовані ланки сигналізації, що працюють в режимі -N-.

Підключені до комутатора потоки можна описувати окремими директивами (одна директива на потік), при цьому назва та синтаксис директив повністю збігається з посекційними описами. Якщо декілька потоків мають однакові режими роботи - їх можна описувати однією директивою групового опису. Як правило, в самих назвах директив опису потоків вказується спосіб обміну сигналізацією: Pri, Oks або Cas. Також, директиви опису підключення визначають рівень на якому обробляється сигналізація від цих потоків: комутоване підключення передбачає обробку сигналізації безпосередньо в точці підключення - обробку на нижньому рівні або рівні 2Mbs; транзитне підключення, у свою чергу, передбачає передачу сигналізації та властивостей каналів на верхній рівень - спосіб підключення вказується безпосередньо в директиві. Для транзитно-піднятих потоків використовуються стандартні схемі підняття: на один 32-канальний субтракт або два 16-канальні субтракти. Примітка: транзитно-підняті потоки можливі тільки в комутаторі, який побудований на базі кросу 374.

Стандартне використання каналів в потоці IKM-30: канал 0 (нульовий) для синхронізації та канал G (шістнадцятий) для передачі Cas та Pri сигналізації; в таких потоках 30 тональних каналів. Для потоків з сигналізацією Oks - канал 0 - синхронізація; а канал, в якому розміщений ланка сигналізації вказується окремою директивою; можливі потоки взагалі без ланок сигналізації - в них 31 тональний канал. Якщо директива опису потоків використовує нестандартний розподіл каналів, то в можна вказувати число та список тональних каналів; на місці розподілених нетональних каналів треба вказувати символ '-'. Якщо цей список не вказаний - тональними вважаються всі канали, не задіяні під синхронізацію та сигналізацію. Разом зі списком каналів можна вказувати кількість каналів у потоці - по замовчуванню вважається стандартне значення - 32 канали; вказана кількість повинна відповідати кількості символів в списку каналів, разом з символами '-'.

Приклади описів для Cas сигналізаціїї:

 DefineCasIkm	G,5, AI1
 DefineCasIkm	G,5, AI1, 32
 DefineCasIkm	G,5, AI1, 32, <-123456789ABCDEF-HIJKLMNOPQRSTUV>

Всі три директиви описують стандартний розподіл каналів - два службових (0 та G) та 30 тональних. Приклади, якщо використовуються не всі канали:

 DefineCasIkm	G,5, AI1, 32, <-123456789ABCDEF-HIJKL---------->
 DefineCasIkm	G,5, AI1, 22, <-123456789ABCDEF-HIJKL>
 DefineCasIkm	G,5, AI1, 20

Всі три директиви описують НЕстандартний розподіл каналів - два службових (0 та G) та тільки 20 тональних. Але для потоків Oks:

 DefineOksIkm	G,5, C--, 32, <-123456789ABCDEF-HIJKL---------->
 DefineOksIkm	G,5, C--, 22, <-123456789ABCDEF-HIJKL>
 DefineOksIkm	G,5, C--, 20

це зовсім різні описи - в тонал-сетах буде резервуватись різна кількість каналів - 32, 22 та 20 відповідно.

Опис підключення комутованих потоків до комутатора здійснюється директивами:

 DefinePriIkm	E,3, H
 DefineCasIkm	G,5, AI1
 DefineOksIkm	D,1, H--, 32, <--23456789ABCDEFGHIJKLMNOPQRSTUV>

Синтаксис цих директив збігається з посекційним описом; в них вказано:

• місце підключення тракту - окремо процесор та потік на процесорі;
• режим роботи тракту - у прикладах H, AI1, H–;
• число задіяних каналів в тракті - може не вказуватись;
• у кутових дужках перелік задіяних тональних та транзитних каналів тракту - може не вказуватись.

Транзитно-підняті потоки можливі тільки для комутатора побудованого на базі кросу 374. Якщо такі потоки використовують стандартні схеми підняття - її можна не вказувати; якщо використовуються всі канали - їх можна не перераховувати.

Транзитне підняття Oks тракту в цілому (на один верхній процесор) описується так:

 AlloctOksPass   C, 1, H--, 0A, 8--, 32, <--23456789ABCDEFGHIJKLMNOPQRSTUV>
 AlloctOksPass   C, 1, H--
 AlloctOksPass   C, 1, H--,   ,    , 32, <--23456789ABCDEFGHIJKLMNOPQ-----> ; 25 каналів

Другий та третій приклади директиви описують стандартне підняття; у третьому - не всі канали задіяно. Синтаксис цієї директиви збігається з посекційним описом; в ній вказано:

• місце підключення тракту - окремо процесор С та потік 1 на процесорі;
• режим роботи тракту - H–;
• субтракт (32 канали) верхнього рівня куди попадає потік - у прикладі 0A;
• режим роботи субтракту - як правило 8–;
• число задіяних каналів в тракті - як правило 32;
• у кутових дужках перелік задіяних тональних та транзитних каналів тракту.

Транзитне підняття Cas тракту по частинах (у двох субтрактах) описується так:

 AlloctHwa       I, 6, HP2N, 0F, 0L   ;;; для Cas піднімається на одну сторону
 AlloctHwa       I, 6, HP2N,   ,   ,32, <-123456789ABCDEF-HIJKL----------> ;; 20 каналів

Синтаксис цієї директиви збігається з посекційним описом; в ній вказано:

• місце підключення тракту - окремо процесор I та потік 6 на процесорі;
• режим роботи тракту - у прикладі тільки HP2;
• спосіб розподілення каналів тракту між субтрактами - у прикладі тільки N;
• два субтракти (по 16 каналів) верхнього рівня процесору I - у прикладі 0B та 0H;

При описі груп потоків вважається, що всі потоки групи мають однаковий режим роботи та, якщо вказаний, однаковий розподіл тональних каналів. Якщо розподіл тональних каналів не вказаний - то для різних потоків він може бути різним - залежить від розподілу каналів сигналізації та синхронізації. Приклади підключення груп комутованих потоків:

 GroupOksIkm	<C1,D1>, H--, 32, <--23456789ABCDEFGHIJKLMNOPQRSTUV>
 GroupPriIkm	 B12,    H
 GroupCasIkm	<C4,D4,E4>, HP2, 32, <-123456789ABCDEF-HIJKLMNOPQRSTUV>
 GroupCasIkm	<F1,D6>, HP2

Параметри цих директив такі:

• у кутових дужках список місць підключення потоків; - як-що в списку тільки один потік то кутові дужки можна не вказувати;
• режим роботи кожного потоку групи;
• по замовчуванню у потоках задіяно 32 канали;
• у кутових дужках перелік задіяних тональних каналів - по замовчуванню всі канали потоку, не призначені для синхронізації (Snc) та обміну сигналізацією (Cas, Pri, Oks); передостанній рядок прикладу відповідає розподілу каналів по замовчуванню.

Підключення аналогових плат та віртуальних блоків виконується директивою AlloctTract, приклад підключення декількох плат Akf в абонентському кросі:

  AlloctTract <C,D,E,F,G,H,I,J,K,L,M,N,O,P,Q>, ,Akf

• у кутових дужках вказаний список позицій плат;

По замовчуванню аналогова плата має 15 тональних каналів; приклад підключення однієї плати з десятьма каналами та декількох плат з тридцятьма каналами:

  AlloctTract R, ,Akf, 11, < -123456789A >
  AlloctTract <C,D,E,F,G,H,I,J,K,L,M>, ,Akf,30 ;  ?? 330 - спарених

Віртуальні (нефізичні) блоки - це прототипи плат; блоки складаються з нефізичних каналів, призначених для виконання специфічних функцій. Приклад підключення групи віртуальних блоків:

  AlloctTract  Z, Z,     Vrt, 2        ;;; два ТОНАЛЬНИХ
  AlloctTract  <ZZ,ZY>, ,Vrt, 3, <123> ;;; два по три

Вказана у другому прикладі директива визначає два віртуальні блоки з трьома каналами у кожному - ZZ1, ZZ2, ZZ3 та ZY1, ZY2, ZY3. Всі ці канали потрібно описати як канали відповідними директивами.

Примітка - підключення аналогових плат можливо тільки в моделях комутаторів, побудованих на базі аналогових кросів.

Тональні канали описуються тільки на рівні трактів IKM-30, незалежно від того які вони - комутовані чи транзитно підняті. Послідовність опису каналів залежить тільки від напрямків та сотень в які вони включені. Назва та синтаксис директив опису каналів, як правило, збігається з секційним описом. Цими ж директивами описуються і віртуальні канали.

Приклад опису окремого каналу:

 LineAloc  x1Dn,E2M, aon1,32, 0, Dc, AT,It,gww,RasnAon, CASTrunk  ;
 ExtraNumer	  E2M,22,Nsp

Тут описано окремий канал E2M який працює в протоколі x1Dn; у другому рядку директивою ExtraNumer визначається додаткова обробка номера - цей рядок може бути відсутнім.

Наступний приклад:

LineAloc  aAbn,1MA, aon3,"486275", <0, Ft, A,Ic,wRgt,Any,486> ;;!! ВИБИВАЄ канал MA з MultiLine першого баду

описує окремий абонентський канал 1MA; зверніть увагу - номер взято у лапки, це означає що канал отримує повний номер - 486275 - та належить до абонентської сотні з зарезервованим ім'ям Ab4862.

Приклад опису декількох однотипних та незалежних каналів в одній директиві:

 MultiLine  xAbn,I4, <B-C-D-E-F->, aon0,15, <0,  Ft, AT,It, 0,23xxx, 23>

В цій директиві описано п'ять каналів на одному потоці I4, а саме - I4B, I4C, I4D, I4E, I4F з номерами xxx15, xxx17, xxx19, xxx21, xxx23 відповідно; кожний з цих каналів має однакові, але індивідуальні параметри та режими роботи, які можна змінювати незалежно.

Директива:

 MultiLine  xAbn,<E,F>, <>, aon0, "70730", <0,  Ft, AT,It, 0,70xxx, 70>

описує абонентські канали розміщених на абонентських платах - E та F. Зверніть увагу на пустий список каналів в кутових дужках - це означає що визначаються всі канали, що були вказані в описах відповідних плат та явно не визначені в іншому місці. В цьому випадку - для двох стандартних плат - визначається тридцять каналів; - послідовність визначення каналів - E1, E2, E3, … EF, F1, … FE, FF; всі канали послідовно отримають номери, починаючи з 30 до 59 в абонентській сотні Ab707.

Складніший приклад опису декількох каналів:

 MultiLine aAbn,<C,D,E,F,G,H,I,J,K,L>,< >, aon1,"92400", <0, Ft, A,Ic,AbnReg,Any,92> ;; 150 каналів
 LineAloc  aAbn,EA, aon1,"92550", 0, Ft, A,Ic,AbnReg,Any,92  ; у сотні 5 !!!

Перша директива послідовно не явно визначає 150 каналів на десятьох платах з номерами починаючи з 92400 до 92549 включно; і канал EA, таким чином отримує номер 92440. Але друга директива явно визначає цей один канал EA з номером 92550 і таким чином “екранує” його не явне визначення першою директивою - таким чином номер 92440 так і залишається не розподіленим.

Групи каналів, які мають спільний - фактично той-самий - номер в сотні, опис режимів роботи та параметрів - називаються транками; зміна режимів роботи каналів виконується одночасно для всіх каналів транку. Як правило, транк складається із одного головного каналу (він зберігає всі параметри) та всіх інших каналів - залежних від головного. Приклади опису транків:

 TrunkLine x1Dn, A19 ,       <-123456789ABCDEF-HIJKL>,aon1,0 ,< 0, dOv, AT,It, 0,AonDor,CAS>
 TrunkLine ySs7,<C3,C2,C1>, <V-T-R-P-N-L-J-H-F-D-B-9-7-5-3-1->,aon1,00,<wE,iNo,Au,It,0,Any,Zolochiv>  

В першій директиві описаний транк каналів x1Dn, який розміщені на потоці A19; цей транк складається з одного головного каналу - A191 (він перший в списку) та дев'ятнадцяти залежних каналів. У другій директиві описаний транк, який розміщений на потоках C3, C2 та C1 і складається з 45 каналів; послідовність визначення каналів та включення їх у відповідний напрямок така - C3V, C2V, C1V, C3T, C2T … C31, C21, C11 - першим та відповідно головним у цьому транку буде канал C6V. Зверніть увагу, що послідовність визначення каналів в директиві TrunkLine відрізняється від послідовності визначення каналів в директиві MultiLine.

Ще приклад:

 TrunkLine ySs7,<E1,E2,F4>, < >, aon1,0 , < 0, dOv, AT,It, 0,AonDor,SS7>

В цій директиві описаний транк на потоках E1, E2, F4; список каналів явно не вказаний - в транк будуть включені всі тональні канали на цих потоках; в принципі, за рахунок тонкощів розподілу службових каналів, перелік тональних каналів для кожного потоку може бути різним.

Якщо список каналів транку невеликій, явно відомий та погано піддається систематизації, то такий транк можна описати директивою:

 LineAloc x1Dn,<A171,A173,A175,A177,A179,A172,A174,A176,A178,A17A>,0,34,0,iDc,A,It,0,An586y,CAS,<ExtraNumer **,58,Nsp>

головним в такому транку буде канал A171 (він перший у списку) а решта каналів будуть складати тіло цього транку.

Для опису тільки тіла транку, окремо від каналу-голови, можна використовувати спеціальну директиву:

 TrunkBody x1Dn,A171,<A191,A192,A193,A194,A195,A196,A197>

Перший параметр вказує на тип драйвера цих каналів (для перевірки), другий - канал голову транку - він повинен бути явно визначений та може бути головним у іншому транку. Список у кутових дужках визначає тіло транку - фактично цей список можна вважати продовженням списку у головного каналу.

Для взаємодії з підлеглими БАД'ами або іншими комутаторами ЄС-11 використовуються внутрішні канали в протоколі ySs7 - ці канали мають наперед встановлені режими та параметри роботи. Зокрема, режим - не перевіряти АВН та використання стандартних для даного комутатора параметрів транків - ці налаштування можна змінити в описі; також, ці канали забезпечують передачу та аналіз додаткових повідомлень, зокрема інформацію про точку аналізу номера та детальні причини відбою для подальшої перемаршрутизації по напрямкам. Внутрішні канали не можуть бути віртуальними.

Окремий канал ySs7 з внутрішніми режимами роботи описується директивою:

 InternalLineSs7  chn, [aon], [trp]

• chn - розміщення каналу;
• aon - правило перевірки АВН - може бути відсутнім;
• trp - опис параметрів транків - може бути відсутнім;

 InternalLineSs7  C2A, Bad2AON, 61

Тут описаний канал C2A з внутрішнім протоколом Ss7; параметр Bad2AON визначає правило перевірки АВН та параметр 61 визначає використання опису параметрів транків з назвою 61. В директиві можна вказувати список каналів:

 InternalLineSs7  <C2A,C2B,C3C,C3D>, Bad2AON, 61

така директива описує транк з чотирьох каналів.

Внутрішній транк можна описати директивою

 InternalTrunkSs7  < Ilst >, < [Clst] >, [aon], [trp]

• Ilst - список потоків, з яких побудований транк;
• Clst - список каналів, може бути пустим;
• aon - правило перевірки АВН - може бути відсутнім;
• trp - опис параметрів транків - може бути відсутнім;

 InternalTrunkSs7  <C2,C4>, < >, Pert
 InternalTrunkSs7  <C2,C4>, < >

В першому рядку описаний транк, який побудований на потоках C2, C4, задіяні всі тональні канали цих потоків; вказано правило перевірки АВН - Pert; використовується стандартний для цього комутатора опис параметрів транків. У другому рядку не вказане правило перевірки АВН - пропускаються всі виклики незалежно від АВН; це правильно - АВН треба перевіряти на вході у систему, а не на транзитах всередині системи.

Транзитні канали групуються в пари та призначені для передачі тональних сигналів та найпростішої двобітової сигналізації. Передача відбувається з одного кінця пари в інший кінець та навпаки - одночасно. Транзитні канали, як і тональні, описуються на рівні трактів IKM-30, одна директива описує обидва кінці пари, формат директиви:

 TranzitPair	chA,[mdA], chB,[mdB]

• chA - розміщення першого канал;
• mdA - режим роботи першого каналу - може бути відсутнім;
• chB - розміщення другого канал;
• mdB - режим роботи другого каналу - може бути відсутнім;

Опис режими роботи транзитних каналів повністю збігається з секційним описом. Приклади опису:

 TranzitPair	H6H,TzInvrArcv, F2U,TzNegaBtrn
 TranzitPair	G1V, , F2V,

Перша директива описує пару транзитних каналів H6H та F2U, при такому описі комутатор буде забезпечувати одночасний транзит тональних сигналів від H6H до F2U та від F2U до H6H. Особливості обробки двобітової CAS-сигналізації в напрямку від H6H до F2U : на вході A-біт буде інвертовано (ключ TzInvrArcv у каналу H6H), пройде через комутатор та залишить його інвертованим; B-біт ввійде в комутатор та пройде його без перетворень, він буде інвертований (ключ TzNegaBtrn у каналу F2U) тільки на виході. CAS-сигналізація (A-біт та B-біт) в напрямку від F2U до H6H не буде потерпати жодних перетворень. Друга директива описує транзит бітів CAS-сигналізації в обох напрямках без перетворень.

Використання ключів інверсії бітів сигналізації окремо на вході та на виході дозволяє уніфікувати підключення до системи реєстрації аварійних станів (AgentAlr) - наприклад - аварійний стан - одиниця в транзитних бітах. Для цих систем достатньо тільки ввести сигнал в комутатор і, для контролю, вивести його безпосередньо в точці входу - приклад опису:

 AlarmPoint	I5V,TzInvrARcv
 AlarmPoint	I5V,TzInvrATrn

У першому прикладі: введений тональний сигнал каналу I5V відразу і виводиться; A-біт інвертується на вході, фіксується та інвертованим виводиться (ключ TzNegaARcv), а B-біт ніде не перетворюється; в самому комутаторі A-біт інверсний, а B-біт - прямий. У другому прикладі - A-біт вводиться, фіксується та інвертується на виході (ключ TzNegaATrn), а B-біт ніде не перетворюється; в самому комутаторі обидва біти - прямі.

Визначення каналу як транзитного автоматично унеможливлює його використання як з'єднувального; це треба враховувати при описі транків:

 TranzitPair	   E3V, , F2V,
 TrunkLine x1Dn,<E3>,   <-123456789ABCDEF-HIJKLMNOPQRSTU->,aon1,0 ,< 0, dOv, AT,It, 0,AonDor,CAS>

Допускається і такий опис:

 TranzitPair	   E3V, , F2V,
 TrunkLine x1Dn,<E3>,   < >,aon1,0 ,< 0, dOv, AT,It, 0,AonDor,CAS>

При побудові переліку каналів цього транку буде враховано, що канал E3V вже використаний як транзитний; в транку буде сформовано 29 з'еднувальних каналів, як і у попередньому прикладі.

Для визначення списку невикористаних та зарезервованих для інших потреб каналів використовується директива:

 UnusedChan < cList >   

• cList - список каналів;

Канали, вказані у списку, в інших директивах описів каналів вважаються вже визначеними та їх можна неявно вказувати в директивах опису транків та послідовностей каналів. Канали, вказані в цій директиві, також видаляються зі списку підключених каналів в директивах опису потоків.

Приклад:

 UnusedChan <F5R,F5S,F5T,F5U,F5V,F6R,F6S,F6T,F6U,F6V>   
 InternalTrunkSs7  < F4,F5 >, < >

Перша директива визначає невизначеність десятьох вказаних каналів; друга - опише канали потоків F4 (повністю) та F5 - за виключенням останніх п'ятьох.

Використання директиви UnusedChan дозволяє легко індивідуалізувати стандартні описи транків.

Напрямок – це група каналів (або ліній), що обслуговують вихід на іншу станцію. Порядок опису каналів визначає їх групування в напрямки: в напрямок включаються всі канали описані між директивами початку та кінця напрямку. Умови виходу в напрямок описуються в директивах опису правил аналізу номерів - там допускається вихід в напрямок і з неповним номером. Порядок переліку каналів у напрямку вельми суттєвий - від нього залежить черговість зайняття каналів при виході в даний напрямок. При визначенні напрямку можна відразу вказати і резервний до нього; резервний напрямок задіюється при відсутності вільних каналів в основному напрямку. Крім того, група каналів під назвою “напрямок” буде відображатись в зовнішніх програмах технічного обслуговування.

Початок напрямку визначається директивою:

DirectionStrt dnam, [cmde] ,[rnam]

• dnam - назва напрямку, як визначено в правилах аналізу номерів;
• cmde - спосіб пошуку лінії в цьому напрямку - послідовне (' ') або циклічне ('0') зайняття;
• rnam - назва резервного напрямку;

Приклади:

 DirectionStrt AMTSN, ,AMTSR	;;; послідовний з резервом

В рядку описано початок напрямку AMTSN, з послідовним зайняттям каналів; напрямок AMTSR - резервний до нього.

 DirectionStrt Radn, 0	        ;;; циклічний

Описано початок напрямку Radn з циклічним зайняттям каналів.

Закінчення напрямку визначається директивою:

 DirectionEnds dnam

• dnam - назва напрямку, який закінчується;

Кожній напрямок повинен відкриватися директивою DirectionStrt та закриватися директивою DirectionEnds.

Продовження опису - Т У Т.